12 жовтня 2013 року відзначається Всесвітній

день паліативної та хоспісної допомоги

Паліативна та хоспісна медицина - це професійна медична та психологічна допомога пацієнтам з важкими невиліковними хворобами та з обмеженою тривалістю життя. До таких пацієнтів відносяться люди похилого віку та особи з такими невиліковними хворобами як СНІД, туберкульоз, серцево- та церебросудинні захворювання, цукровий діабет, хвороба Альцгеймера тощо. Хоспісна допомога цим пацієнтам надається або на дому, або стаціонарно в медичних закладах.

Паліативна допомога є підходом, що покращує якість життя пацієнтів та членів їх сімей, у ситуації, пов’язаній із хворобою, що загрожує життю пацієнта, через попередження та послаблення його страждань шляхом ранньої ідентифікації та точної (бездоганної) оцінки та лікування болю і полегшення інших фізичних, психосоціальних та духовних проблем

Паліативна допомога не є синонімом паліативної медицини, а лише включає в себе останню.

Паліативна медицина – розділ (напрямок) медицини та охорони здоров`я, завданнями якого є використання (застосування) концепцій, методів та досягнень сучасної медичної науки для здійснення лікувальних процедур та маніпуляцій, що ставлять на меті полегшення фізичного та психологічного стану людини (пацієнта) в умовах, коли можливості радикальної (етіопатогенетичної) терапії вже вичерпано.

  Актуальність

  Актуальність проблеми надання паліативної та хоспісної медичної допомоги населенню суттєво зросла вже у другій половині, а особливо – наприкінці ХХ сторіччя у зв’язку із значним зростанням кількості людей, що вмирають від хронічних, важких, невиліковних хвороб.

Паліативна допомога – достатньо нова галузь медицини для України, яка й досі ще не визнана окремою спеціальністю для студентів медичних університетів, що, в свою чергу, зумовлює нестачу спеціалістів з відповідною професійною підготовкою, брак наукової і дослідницької бази. І це на фоні того, що статистичні показники свідчать про збільшення в нашій державі кількості невиліковно хворих, немічних людей, осіб похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.

На даний момент в Україні вже здійснені певні кроки у напрямку розвитку цієї сфери, зокрема, створено інститут паліативної допомоги, поступово розробляється необхідна нормативна база, та водночас, існує чимало проблем. Аналітичного підґрунтя досі бракує, так і не визначена реальна потреба в хоспісних ліжках, не проведена оцінка того, який підхід до надання паліативної допомоги є найефективнішим для України і наскільки готове суспільство до активного впровадження паліативних програм.
В той же час старіння нації, прогрес невиліковних хвороб і зменшення частки працездатного населення веде до того, що власне медичний, соціальний догляд і психологічний супровід хворих, які знаходяться на межі смерті, стає все більш і більш необхідним.

Упродовж останніх трьох десятирічь в Україні спостерігається несприятлива демографічна ситуація, що відзначається невпинним старінням населення і зростанням питомої ваги осіб, які страждають на важкі хронічні невиліковні хвороби, в першу чергу, на злоякісні новоутворення. Як засвідчує статистика, сьогодні в Україні чисельність людей у віці від 60 років та старших становить 10 млн., а від 75 років і старших — близько 3 мільйонів осіб. Це зумовлює збільшення загальної смертності населення України. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, близько 5% осіб, що старші 60 років, потребують паліативної допомоги, а у віці після 75 років питома вага таких людей зростає до 60%.

У зв’язку із загальним старінням населення суттєво змінюються типи захворювань, що зумовлюють смертність пацієнтів, та супроводжуються тяжкими фізичними і психо-емоційними стражданнями людей в останні місяці життя. Крім цього, щороку збільшується кількість хворих на останніх стадіях СНІДу та туберкульозу з множинною і розширеною медикаментозною стійкістю.

Дані експертів Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» свідчать, що впродовж останніх 5 років близько 1,5 - 2 мільйона пацієнтів та членів їхніх родин щорічно потребують паліативної допомоги, мета якої – полегшити фізичний біль хворих і надати їм та їхнім родинам психологічну та духовну підтримку. Однак повністю ці потреби українська медицина забезпечити не в змозі. Найперше – через брак спеціальних установ, кваліфікованих працівників, а також через недоступність якісних методів знеболення.

Кількість паліативних відділень та хоспісів в Україні не відповідає цивілізованим вимогам, адже за експертними даними, в Україні функціонують близько 20 закладів, які можуть бути ідентифіковані як хоспіси та відділення паліативної допомоги, у яких розгорнуто близько 850 хоспісних ліжок, за мінімальної потреби – 4,5 тис. ліжок. Та головною проблемою хоспісів є не лише їхня кількість, але й недофінансування. Адже зараз на харчування одного пацієнта київського хоспісу виділяють щодня лише 13 гривень.

  Розвиток проблеми  в Україні

В Україні паліативна допомога, як підхід який дозволяє покращити якість життя пацієнтів із невиліковними захворюванням, почав розвиватися з кінця 90х років ХХ столітт. У цей час були відкриті перші українські хоспіси - в 1996 році у м. Львів, в 1997 - в м. Івано-Франківськ. Й до сьогодні, ці Хоспіси залишаються провідними установами з надання стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги населенню. У 1999 р. було створено Асоціацію мало інвазійної та паліативної терапії . Саме ця Асоціація долучилася до Робочої групи з паліативної допомоги у Східній і Центральній Європі (ECEPT) та поширення рекомендацій Ради Європи стосовно включення системи паліативної допомоги до системи національної політики, розробила Маніфест хоспісного руху в Україні. У 2002 р. було створено Всеукраїнську благодійну організацію «Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» (Ю.І.Губський, В.Г.Сердюк), яка за підтримки Міжнародний фонд «Відродження» вперше поставила перед громадськістю України соціально важливе питання про забезпеченню прав пацієнтів у кінці життя. У 2007 р. було створено Всеукраїнську Асоціацію паліативної допомоги (С.Д.Мартинюк-Гресь, яка разом з Радою захисту прав та безпеки пацієнтів та за підтримки Міжнародний фонд «Відродження» ініціювала відзначення в Україні Всесвітнього Дня паліативної та хоспісної допомоги (у 2007–2010 рр.), залучення ряду церков і релігійних об'єднань до допомоги невиліковно хворим, розвиток паліативної допомоги вдома.

Принципово важливими кроками в розвитку паліативної допомоги в Україні на загальнодержавному рівні стало створення Інституту паліативної та хоспісної медицини (ІПХМ), як головного науково-дослідного та організаційно-методичного закладу МОЗ України з надання паліативної допомоги (2008 р.)та кафедри паліативної та хоспісної медицини у Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика у 2010 р., яка вперше розпочала фахову підготовку лікарів та медичних сестер з цього медико-соціального напрямку (директор ІПХМ та завідувач кафедри ПХМ НМАПО член-кореспондент НАМН України, професор Ю.І.Губський) Звіт про діяльність Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів та Всеукраїнської Асоціації паліативної допомоги за 2006 ?2008 рр. У 2011 р.  створено Всеукраїнську громадську організацію "Українська Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги", яка об'єднала громадських діячів, медиків, волонтерів, представників громадських та державних інституцій, які опікуються розвитком паліативної допомоги в Україні. У квітні 2011 р. Ліга опублікувала відкрите звернення учасників Національного семінару з паліативної допомоги "Доступ до опіоїдних знеболюючих засобів", що відбувся 17-18 березня 2011 року м. Київ. Члени Ліги працюють з представниками Міністерства охорони здоров'я, Державною службою з контролю за наркотиками, Міністерством внутрішніх справ України, розробляючи нормативно-правові документи для створення системи паліативної допомоги (проект наказу МОЗ «Про організацію паліативної допомоги в України», проект Постанови Кабінету Міністрів «Про порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів в закладах охорони здоров'я», проект «Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні» тощо). У вересни 2012 року за сприяння Міжнародний фонд «Відродження» ПП «Інтерхім» та інших спонсорів в м. Києві Лігою було проведено Перший Національний Конгрес з паліативної допомоги, в якому взяли участь понад 350 учасників з різних країн та континентів.

За даними МОЗ України, станом на 1 березня 2012 року в Україні створено 1054 стаціонарні ліжка з надання паліативної допомоги (це 7 стаціонарних Хоспісів та більше 50 відділень паліативної допомоги). Актуальна контактна інформація Хоспісів та паліативних відділень оновлюється та збирається в рамках діяльності Міжнародної ініціативи «Паліативна допомога». В мережі Facebook створено сторінку «Паліативна допомога в Україні», де в розділі «Адреси Хоспісів» можна дізнатися які заклади надають такий вид допомоги в конкретному регіоні.

Окрім стаціонарної допомоги, активно розвивається напрямок «Хопіс вдома». Створено мультидисциплінарні команди надання паліативної допомоги вдома в Харкові (БФ «Рука помощи»), в Виноградово Закарпатської області (БФ «Спільне об'єднання соціум»), в Миколаєві (БФ «Віта лайт»), Івано-Франківську (БФ «Мати Тереза» та «Карітас Україна»), в Донецьку (БФ «Янгол милосердня»), в Чорткові Тернопільської області (БФ «Карітас Україна») та ін..

За інформацією експертів Асоціації паліативної та хоспісної допомоги (створена у 2010 р.), станом на 1 березня 2012 р. в Україні у системі МОЗ України діють 5 стаціонарних хоспісів та 12 паліативних відділень, що мають загалом 501 стаціонарне ліжко. 7 центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД мають до 50 хоспісних ліжок. Ще 4 хоспіси є благодійними установами, а їх співзасновниками є місцеві управління охорони здоров'я (75 ліжок). Ці заклади — «медикалізовані», тобто на їх чолі стоять фахівці-лікарі, а функції соціального працівника та психолога у багатьох випадках виконують медичні працівники. Комплексного, мультидисціплінарного ведення випадку, коли відповідно до потреб невиліковно хворого, формується, із залученням представників різних професій, індивідуальний план догляду, не існує. Деякі зміни очікуються у зв'язку з тим, що, у м. Києві за ініціативою і підтримкою згаданої Асоціації почало діяти перше в історії України паліативне відділення паліативної та хоспісної допомоги на дому на базі закладу, підпорядкованого Міністерству соціальної політики.

Отже, для нашої держави характерним є організація паліативних відділень на базі стаціонарних медичних закладів. На думку міжнародних дослідників, для нашої країни характерна модель паліативної допомоги, типова для країн з обмеженими ресурсами. Рисами такої моделі є мала увага до проблем болю та інших симптомів (фізичних, емоційних, духовних) у пацієнтів. Не надається і підтримка родині. Іншими характерними рисами цієї моделі паліативної допомоги є табуювання тем, пов’язаних із смертю (і, як наслідок, слабка поінформованість пацієнта про діагноз), і негнучка структура, в котрій лікар є головною діючою особою, що приймає рішення.

Основні проблеми та складності на шляху створення в Україні сучасної системи паліативно-хоспісної допомоги:

- Не відпрацьованість нормативно-правової бази стосовно функціонування відповідної медичної служби ПХД.

- Фінансова незабезпеченість ПХМ як на державному, так і на міських рівнях.

- Завдання з розширення мережі хоспісів та відділень паліативної допомоги – Закон України «Про затвердження Загально - державної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року» практично не фінансуються.

- Відсутність медичної та наукової спеціальності – “паліативна та хоспісна медицина”.

- Відсутність до останнього часу державної системи підготовки кадрів лікарів та середнього медперсоналу з ПМ.

- Неврегульованість комплексу питань про збільшення доступності опіоїдних анальгетиків.

- Відсутність розуміння важливості та соціальної значимості проблеми розвитку ПХМ серед населення, лікарів та владних структур (особливо стосовно хвороб, інших від онкології, частково – проблеми ВІЛ/СНІДу, та ПХД в дитячому віці).


Яндекс.Метрика