1 жовтня — Міжнародний день громадян похилого віку

    Ось уже понад десятиліття в перший жовтневий день увага всього прогресивного людства прикута до проблем старшого покоління. А передувало цьому проголошення Генеральною Асамблеєю ООН 1 жовтня Міжнародним днем громадян похилого віку. Україна, як повноважний член ООН, підтримала цю ініціативу. І, згідно з розпорядженням Президента України «Про відзначення Міжнародного дня людей похилого віку в Україні», визначила цей день як засіб привернення уваги суспільства до проблем літніх людей. Цей день - не лише можливість нагадати всім про людський обов'язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв'язку поколінь.

  • В Україні в цей день відзначається ще й День ветерана, адже ветерани зробили неоціненний внесок у становлення Української держави, зміцнення її економічного, культурного та інтелектуального потенціалу. Саме їм випала доля боронити рідну землю від фашистських загарбників, відбудовувати зруйновані міста і села у повоєнні роки, пройти крізь лихоліття голодомору та репресій. Тож проявляти турботу про людей старшого покоління, забезпечувати їх добробут - відповідальний обов'язок кожного.

  • А з якого віку починається старість? Остання таблиця, в якій наводиться класифікація вікових груп, виглядає так: люди молоді - до 44 років; люди середнього віку - до 59 років; старіючі громадяни до 74; "молоді" довгожителі - до 89; "старі" довгожителі - більше 90 років. Старіння населення в Україні має дещо деформований характер, що пов'язано з падінням народжуваності і має негативний вплив на майбутнє суспільства.

  • До чергової дати, за дослідженнями геронтологів, країна підійшла з показниками, м'яко кажучи, нерадісними: за даними ООН, українці живуть менше, ніж громадяни більшості африканських країн. .Середня тривалість життя в Україні — 68 років. Для чоловіків — 62, для жінок — 74 роки. Ще у 1990 році ця цифра була на 10 відсотків вищою. Кожен-п'ятий житель перейшов 60-літній поріг, кожен п'ятий із цього числа — самотній і така ж кількість із них потребує сторонньої медичної і соціально-побутової допомоги (так званий український феномен трьох «п'ятірок»). Якщо оцінювати здоров’я цієї категорії громадян за «шкалою» Всесвітньої організації охорони здоров'я (що визначає його повну душевну, фізичну і соціальну рівновагу), то жодного немолодого українця назвати здоровим не можна. Більш того, в середньому, на кожного з них припадає по 4—5 одночасних хронічних захворювань. При цьому, за даними Інституту геронтології, офіційна статистика «нездоров'я» удвічі нижча ніж реальна для міст і вп'ятеро — для сільської місцевості, а 26% городян похилого віку та 33% мешканців села взагалі протягом року не звертаються за медичною допомогою. П'ята частина 80-літніх потребує допомоги психотерапевтів.

  • «Як рекомендує ВООЗ, для гідного вирішення проблеми, на медико-соціальну допомогу людям похилого віку необхідно відраховувати близько 8% ВВП», —зазначає провідний науковий співробітник Інституту Віра Чайковська. Країни з низьким та середнім рівнем прибутків, за її словами, виділяють близько.4%, Україна - 2,7%. На сьогодні на надання допомоги стареньким необхідна практично така ж сума, в яку обходиться за рік вітчизняна охорона здоров'я. Та оскільки країна переживає депопуляцію (на тисячу людей «припадає» 15 померлих і всього тільки 8 новонароджених) і за загальним рівнем смертності знаходиться в першій «п'ятірці» Європи, — говорить фахівець, — пріоритетом через цілком зрозумілу причину є боротьба з материнською і дитячою смертністю, а також підтримка здоров'я чоловіків: ще оди;; український феномен полягає в тому, що до пенсійного віку не доживає кожен третій із них. Виходячи з вищесказаного та враховуючи прогнози на 2050 рік, — збільшення кількості людей похилого віку в чотири рази, особливо різке збільшення (з 2,2% до 7,5%) стариків (цілком зрозуміло, що чим чисельнішою буде ця категорія, тим більше буде хворих) — 49% працездатного населення.

 

  • Потрібно нагадати ще про одну проблему: загострення у цих людей психічного стану та «сплячих» досі недуг через втрату соціального статусу, Які фахівці називають «пенсійною хворобою». Не всі люди похилого віку, як зазначає професор кафедри соціальної роботи та педагогіки КНУ ім. Т. Шевченка Наталія Дем'яненко, можуть змиритися зі зміною ролі й престижу в суспільстві, порушенням екології особистості (втратою взаємозв'язку з оточенням внаслідок сліпоти чи глухоти), переважно вони не встигають за бурхливим розвитком зовнішнього світу, що продукує відчуття неповноцінності, а часом — і агресію. З другого боку, «нестерпність» старих людей часто призводить до розвитку геронтофобії у молодих. У наших людей із роками та втратою працездатності розвивається песимізм. Людина похилого віку, зі слів заступника директора Інституту геронтології Геннадія Бутенка, і в більш цивілізованих, ніж наша, країнах, відчуває себе «незатишно». Однак, з його слів, на Заході чітко відпрацьовано механізми реабілітації та відповідне фінансове підкріплення останніх дозволяє старіти активно: подорожувати, займатися спортом... Вже не кажучи про строге ставлення до працевлаштування немолодих людей: роботодавець не має права «викинути» людину тільки через невідповідну вікову категорію, певні робочі місця на підприємствах розраховано на потенціал людей похилого віку.

  • Нині на Чернігівщині проживає понад 316 тисяч людей у старшому за працездатний вік, що складає 29,2% усього населення області. Частина з них - одинокі люди, котрі потребують не тільки матеріальної підтримки, а й постійного стороннього догляду. Безумовно, турбота про них не повинна мати епізодичний характер. Вона необхідна, як ковток свіжого повітря, щодня, щохвилини, щомиті. Можуть бути різні думки щодо доцільності відзначення такого дня, але літні люди його чекають і пов'язують з ним поліпшення свого майбуття.

  • Тож кожен з нас повинен проявити свої високі людські якості, душевну щирість, теплоту, які завжди були невід'ємними у нашій великій українській родині. Вшануємо цих людей щирим, добрим словом, надамо посильну матеріальну допомогу, зробимо все, аби вони відчули себе потрібними суспільству. Адже піклування про ближнього має стати нормою нашого повсякденного життя.


Яндекс.Метрика